Останній дзвоник для учнів 9-Є класу став особливим і хвилюючим моментом. Позаду залишилися уроки, контрольні роботи, екскурсії, спільні проєкти та безліч незабутніх спогадів, які назавжди залишаться у серцях учнів.
Цей день був наповнений щирими усмішками, теплими словами подяки вчителям і батькам та легким смутком від усвідомлення того, що одна важлива сторінка шкільного життя вже перегорнута.
Учні успішно захистили проєкт «Нитка традицій», метою якого стало дослідження, збереження та популяризація українських родинних традицій.
Упродовж роботи над проєктом учасники організували виставку «Речі, що пам’ятають», створили мандрівну «Книгу традицій нашої родини», поповнили бібліотечний фонд виданнями про українську культуру та започаткували низку творчих ініціатив для молодших школярів. Особливу увагу приділили дослідженню українського мистецтва, відтворенню елементів традиційного строю та проведенню майстерки-квесту з вибійкарства.
Важливою складовою проєкту стала благодійна діяльність. Під час Різдвяного ярмарку учні зібрали 10 200 гривень, які були спрямовані на підтримку українських військових.
Захист проєкту відбувся у творчій та емоційній атмосфері. Символічна нитка, що проходила через увесь виступ, стала уособленням зв’язку поколінь, пам’яті, культури та відповідальності за збереження національної спадщини.
Проєкт «Нитка традицій» вкотре довів: традиції живуть доти, доки ми передаємо їх далі.
У нашому ліцеї відбувся благодійний різдвяний ярмарок у рамках проєкту «Нитка традицій», організований учнями 9-Є класу. Захід об’єднав усіх навколо українських традицій, родинного тепла та добрих справ. Зібрані кошти будуть спрямовані на підтримку наших захисників. Щиро дякуємо кожному, хто долучився та підтримав цю ініціативу.
6 грудня в Київській гімназії східних мов №1 відбувся тренінг “eTwinning та інші можливості Програми ЄС Erasmus+ для розвитку організаційної культури і міжнародної спроможності школи”. Захід об’єднав освітян з різних куточків України та став майданчиком для обміну успішними практиками міжнародної співпраці. Учасники ознайомилися з можливостями програм eTwinning та Erasmus+, обговорили перспективи розвитку міжнародних партнерств і сучасні європейські підходи в освіті. Атмосфера тренінгу була професійною, натхненною та творчою, а отримані знання й нові контакти сприятимуть активнішому залученню учнів до міжнародної діяльності.
Проєкт «Нитка традицій», який досліджують учні 9-Є класу, продовжує відкривати і популяризувати давнє українське мистецтво серією майстерок із вибійки.
Старші учні познайомили дітей 6-Б класу з історією вибійки: як колись майстри вручну друкували орнаменти на тканині, як кожен узор був символом, а кожна дощечка – маленьким витвором мистецтва.
А далі почалося найцікавіше – квест «Загублений лист вибійкаря».
Учні виконували завдання, шукали підказки й допомагали загадковому майстру відшукати втрачений лист із давніми знаннями. І… їм це вдалося!
На знак вдячності майстер «відкрив» дітям свої секрети ремесла.
Після цього шестикласники потрапили у справжню творчу майстерню. Кожен учень створив власну вибійчану серветку – унікальну, символічну і сповнену сенсів.
Так «нитка традицій» простяглася від старшокласників до молодших, об’єднуючи покоління і доводячи, що українське мистецтво може бути не лише пізнавальним, а й захопливим.
Чи може річ пам’ятати?
Учні 9-Є класу переконалися, що так. Вони розпочали роботу над соціальним проєктом «Нитка традиції» і відкрили цикл зустрічей «Речі, що пам’ятають» – подорож у світ родинних історій і пам’яті поколінь. Цього разу до старшокласників завітали учні 3-В класу.
Школярі відкривали власні «скрині пам’яті», розповідали про сімейні реліквії, які зберігають тепло рук і подих минулого. Діти дізнавалися, як колись створювали та прикрашали українські скрині, і переконалися, що кожна річ – це не просто предмет, а справжній свідок історії.
Особливо емоційним став інтерактив «Німа кімната. Свідки історії», де учні «оживляли» старовинні предмети, надаючи їм голос і пам’ять. Завершився захід створенням символічної «скрині-капсули часу», у яку кожен поклав частинку своєї родинної історії.
Цей день став нагадуванням: пам’ять живе не лише в книгах чи музеях – вона живе в наших речах, у наших серцях і в «нитках традиції», що єднають покоління.
Музика (фон, початок). Легкий інструментальний вступ.
1. Сцена пробудження картини
(Музика грає. Тихіше і йдуть слова.)
Голос за сценою (ведучий 1):
Ведучий 1. Одну його картину придбав Лувр, а життя українського села кінця 19 століття ніхто не міг передати так майстерно, як Микола Пимоненко. (На фоні – портрет Пимоненка)
Його шедеври уважно роздивлялися не лише мистецтвознавці та етнографи, а дизайнери одягу і досі надихаються Образами національного вбрання, які зображені на картинах. І зараз ми зробимо так само.
(З’являються потім одна за одною три картини Пимоненка «Великодня утреня»)
Мова піде про знамениту “Великодну утреню” Пимоненка, де автор детально показує святковий народний стрій Київщини. Картина “Великодня утреня”, на жаль, зберігається у російському Рибінську, в тамтешньому музеї. Щоправда, Микола Пимоненко написав ще дві версії витвору, трохи змінивши композицію і ракурс. Одна з них незавершена, зберігається у Національному художньому музеї України. А ще одну спіткала сумна доля. Донедавна її зберігали у Херсонському художньому музеї імені Шовкуненка. А в 2022 році російські окупанти пограбували музей і вивезли у бік Криму усі його експонати, у тому числі й знаменитий мистецький твір Пимоненка.
2. Вихід і опис образу
(Музика трохи гучніша. Повільно виходить дівчина у синій керсетці, з вінком і стрічками. Вона рухається плавно, ніби сходить із полотна. Дівчина зупиняється)
Ведучий 2. У рамках проєкту “Нитка традицій” ми вирішили не просто розповісти про цей шедевр, а й оживити його — відтворити народне вбрання однієї з жінок, зображених на полотні.
Нас особливо зацікавив третій варіант “Великодньої утрені” (наближається картина крупним планом) – той, що сьогодні втратив свою домівку, але зберігся у пам’яті та на світлинах.
Ми дослідили особливості строю героїні і створили власну реконструкцію цього образу.
Синя керсетка глибокого кольору нагадує небо перед світанком — стримане, але сповнене світла. Під нею — вишита сорочка з ніжним орнаментом, а на голові — вінок зі стрічками, що тихо грають на вітрі, мов подих весни, у руках — свічка. І все це разом створює образ чистоти, віри й краси.
У її строї оживає українська традиція, що єднає покоління — від Пимоненка до сьогодні.
Так ми з’єднуємо минуле й сучасність – ниткою традицій, що не перерветься, допоки ми пам’ятаємо й продовжуємо українську культуру.
3. Завершення
Голос за сценою (разом або один):
Ми зберігаємо не лише картини і національне вбрання – ми зберігаємо пам’ять, красу й душу України.
(Музика затихає).
Учні 9-Є класу взяли участь у шкільному Дні національного одягу, представивши два образи.
Перший – реконструкція старовинного образу з картини Миколи Пимоненка “Великодня утреня”, викраденої росіянами з Херсонського художнього музею під час окупації. Цей образ став символом незламності української культури та пам’яті.
Другий – сучасний образ, що поєднав традиційні елементи з модними тенденціями, демонструючи живу присутність національного стилю у сьогоденні.
Обидва образи показали, що український одяг – це міст між історією та сучасністю, між минулим і майбутнім нашого народу.
