Музика (фон, початок). Легкий інструментальний вступ.
1. Сцена пробудження картини
(Музика грає. Тихіше і йдуть слова.)
Голос за сценою (ведучий 1):
Ведучий 1. Одну його картину придбав Лувр, а життя українського села кінця 19 століття ніхто не міг передати так майстерно, як Микола Пимоненко. (На фоні – портрет Пимоненка)
Його шедеври уважно роздивлялися не лише мистецтвознавці та етнографи, а дизайнери одягу і досі надихаються Образами національного вбрання, які зображені на картинах. І зараз ми зробимо так само.
(З’являються потім одна за одною три картини Пимоненка «Великодня утреня»)
Мова піде про знамениту “Великодну утреню” Пимоненка, де автор детально показує святковий народний стрій Київщини. Картина “Великодня утреня”, на жаль, зберігається у російському Рибінську, в тамтешньому музеї. Щоправда, Микола Пимоненко написав ще дві версії витвору, трохи змінивши композицію і ракурс. Одна з них незавершена, зберігається у Національному художньому музеї України. А ще одну спіткала сумна доля. Донедавна її зберігали у Херсонському художньому музеї імені Шовкуненка. А в 2022 році російські окупанти пограбували музей і вивезли у бік Криму усі його експонати, у тому числі й знаменитий мистецький твір Пимоненка.
2. Вихід і опис образу
(Музика трохи гучніша. Повільно виходить дівчина у синій керсетці, з вінком і стрічками. Вона рухається плавно, ніби сходить із полотна. Дівчина зупиняється)
Ведучий 2. У рамках проєкту “Нитка традицій” ми вирішили не просто розповісти про цей шедевр, а й оживити його — відтворити народне вбрання однієї з жінок, зображених на полотні.
Нас особливо зацікавив третій варіант “Великодньої утрені” (наближається картина крупним планом) – той, що сьогодні втратив свою домівку, але зберігся у пам’яті та на світлинах.
Ми дослідили особливості строю героїні і створили власну реконструкцію цього образу.
Синя керсетка глибокого кольору нагадує небо перед світанком — стримане, але сповнене світла. Під нею — вишита сорочка з ніжним орнаментом, а на голові — вінок зі стрічками, що тихо грають на вітрі, мов подих весни, у руках — свічка. І все це разом створює образ чистоти, віри й краси.
У її строї оживає українська традиція, що єднає покоління — від Пимоненка до сьогодні.
Так ми з’єднуємо минуле й сучасність – ниткою традицій, що не перерветься, допоки ми пам’ятаємо й продовжуємо українську культуру.
3. Завершення
Голос за сценою (разом або один):
Ми зберігаємо не лише картини і національне вбрання – ми зберігаємо пам’ять, красу й душу України.
(Музика затихає).
