Захід до Дня людей похилого віку “Діалог поколінь”(Для учнів 8-11 класів)

i013206Мета: розкрити історію  запровадження Міжнародного дня людей похилого віку ; виховувати людяність, милосердя, співчуття і шанобливе ставлення до людей похилого віку; прищеплювати навички правельного ставлення до старших, батьків, виявляти піклування про молодших, слабших.

Обладнання: декорації, проектор. комп’ютер, живі квіти, альтанка

Хід заходу:

Вчитель: Другий місяць осені починається з особливої дати. 1 жовтня у всьому світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку, проголошений Генеральною Асамблею ООН, а в Україні це також і День ветерана.

Україна, як повноправний член ООН, підтримала ініціативу міжнародного співтовариства і з 1991 щорічно відзначає цей день. Цей день – не лише можливість нагадати всім про людський обов’язок бути турботливими і милосердними до найповажнішої частини суспільства. Це і привід до роздумів щодо подальшої долі людства, його культури, взаємозв’язку поколінь.

Звучить пісня «Как молоды мы были»

Молодість і зрілість стали говорити…

Про усе в цілому про життя, про діти,

Молодість сказала: ” Мені краще жити…”

Зрілість посміхнулась й стала говорити:

“Знаєш, мила, хочу тобі побажати

Всі мої роки прожити й  величезний досвід заробити”.

Молодість, з насмішкою: «Що в тобі такого?

Дім, сім’я, робота … Ці страшні окови … »

Зрілість посміхнулася, як молодшій доньці:

«Без тенет сімейних, хто ми під цим сонцем?!»

Молодість співала: «Все в мені прекрасно,

Молода я, вільна, і красива, ясно? »

Зрілість їй сказала: «Я –мудріша тебе,

Перегони із тобою – все це не для мене …

” Ти живеш так сумно…нудно і серйозно….”

Молодість доводить власну правоту…

” Ти не розумієш жити –  це не просто…”

– Зрілість все говорить думку золоту…

«Ну а де ж те щастя, щастя хоч існує?»

Що це: дім, машина, грошей коли не бракує?»

«Щастя, так воно буває

Якщо жить з коханими небо дозволяє,

Якщо сміх дітячий чується із дому …

Ти ще з щастям, мила, зовсім незнайома … »

Молодість промовчала, раптом запитала: «Якщо правда все це,

Що ж ночами плачеш і про що секрети? »

«Я ночами плачу …», – зрілість говорила:

«Бо раніше все це я  не цінувала …»

Ведуча1 : Кажуть, юність живе лиш майбутнім,

Кажуть, зрілість цінує лиш мить.

Тільки старість живе незабутнім,

Тим, чого не вернуть, не спинить.

Ведуть 2: Є закони природи незмінні

Для людей, для птахів, для тварин.

Ви простіть нас байдужих, ми винні.

Будем ми ще старими, як ви.

Ведуча 1: Людина, яка дожила до похилого віку, гідна поваги навіть тільки тому, що їй це по милості Божій вдалося. Далеко не всім дано таке величезне досягнення і благовоління відчути мудрість своїх років. Скидати з рахунків людину, яка досягла певного солідного віку, абсолютно негуманно. Літній вік людини зовсім не означає, що вона вже на багато що не здатна, якраз навпаки: те, що може літня людина, рідко здатна зробити більш молода,

Ведуча 2: Поки ми молоді, старість вбачається нам такою далекою і навіть неможливою. Нам здається, що ми завжди будемо молоді, але… Роки минають швидко і в якусь мить людина починає розуміти, що вона поповнює ряди бабусь та дідусів. З роками багато хто з них відчув усю серйозність, чи, навпаки марність життя. До них прийшли хвороби, бідність, залежність, самотність, втрати… Їх забули, до них втратили цікавість, відсторонилися, їх потіснили, викреслили. Але ж душа не старіє і здається їм, що так недавно ще ходили вони до школи, закохувалися, учились, мріяли, будували плани на майбутнє… і думали, як багато в них попереду…

Ведуча 3: Ми мало замислюємося над тим, що ж це за період – старість? В зрілості час протікає повільно – з довги­ми ночами, наповненими безсонням, ломотою суглобів, лякаючи перебоя­ми в серці. І люди сприймають його по-іншому і живуть більше в минуло­му, аніж у теперішньому. У них дивна пам’ять – пам’ятають до найдрібніших деталей події піввікової давності і забувають те, що трапилось нещодавно: куди поділись окуляри, чи ков­тнули пігулку, що їли на обід.

Ведуча 4: «Старий, що малий»,- говорить при­слів’я. І справді, є в них щось подібне. Старість – це, перш за все, безпорадність. Тільки у дитини вона з  кожним роком, мі­сяцем, днем зменшується, а у ста­рих, навпаки, збільшується. І ще: старі люди образливі, як діти. Але дитячі образи нас тішать, а старень­ких – дратують.

Ведуча 1: Старість, по суті своїй, трагічна. Хоча б тому, що у цьому віці впер­ше по-справжньому розумієш закон природи: людина смертна. Звичайно, про це ти знаєш з дитинства. Але з часом, постоявши біля труни од­нолітка, викреслюючи один за од­ним номери телефонів, по яких вже ніколи не доведеться дзвонити, від­чуваючи десь біля самого серця за­лізний спазм, усвідомлюєш дану інформацію вже не як абстрактну істину, а як реальність.

Ведуча 2: Старість окреслює навколо люди­ни кола самотності. І чим далі, тим вужчим стає це коло. За межею залишається робота, до якої звик, яку любив. Потім – весь божий світ, і ось уже став доступним тільки найближчий квартал або сквер, ось уже не вийдеш за ворота…

Ведуча 3: Людей похилого віку в Україні близько 2-х мільйонів. Така вже доля зрілих людей – залишитися у чотирьох стінах зі своїми проблемами, хворобами, переживаннями. Знали б ви, як вони чекають, щоб хто-небудь завітав до них.

Презентація про старість з музикою «Постарели мои старики»

Виходять ведуча з дівчинкою, у дівчинки в руках червона троянда

ВЕДУЧА:      Дивися, Анечка, яка гарна альтанка.

ДІВЧИНКА:    Так, дуже гарна.
ВЕДУЧА:       Знаєш, раніше такі альтанки стояли по всьому нашому районі. У парках, садах, у дворах і просто на вулицях. У них зустрічалися друзі, закохані призначали побачення, співалися пісні й звучали вірші. Аню, а ось мені бабуся розповідала як раніше було весело. Всі співали і танцювали.

Аня: Ну так, були цілі народні гуляння. Усім селом відзначали свята, дружно працювали і так само дружно відпочивали.

ВЕДУЧА: А в місті були свята двору, коли всі від малого до великого виходили на майданчики і не зрозуміло було хто глядач, хто учасник. Всі зливалися в цьому загальному святі. Напевно, зараз нам цього трохи не вистачає. Великі багатоповерхові будинки, іноді ми сусідів своїх в обличчя не знаємо. Хороший був час, весело, якось все просто було.

Аня: А в нашому парку була літня естрада, танцмайданчик під відкритим небом. Туди приходили молоді дівчата і хлопці, знайомилися, закохувалися і, звичайно. танцювали вальс.

ВЕДУЧА: Ой як би я хотіла зараз хоч на хвилинку потрапити туди …

Аня: Думаю це не проблема.

Літературно-музична композиція народного гуляння і танцю 

Так, раніше по-іншому й кохали. Один раз і назавжди. І тоді коли закохаєшся , то восени раптом наступає весна, а взимку розпускаються троянди (бере троянду в дівчинки) – символ вірності й любові!
ДІВЧИНКА:    А коли ж таке трапляється?
ВЕДУЧА:      Таке трапляється, коли людина любить. Адже любов і життя нероздільні. Від народження й до глибокої старості ми любимо. Спочатку – батьків, близьких, потім своїх наречених й, нарешті, своє майбутнє – дітей й онуків. І зберігається ця любов у наших маленьких шкатулочках щастя, у наших серцях.

ДІВЧИНКА:    Ой, що це?
ВЕДУЧА:      Якась стара шкатулочка. Як ти думаєш, що могло б у ній зберігатися?
ДІВЧИНКА:    Ну, я не знаю, напевно, що-небудь таке, що пов’язане зі спогадами.
ВЕДУЧА:      Давай спробуємо її відкрити, може, вона повідає що-небудь цікаве?
ДІВЧИНКА:    Давайте! (Відкриває скриньку, лунає чарівна мелодія, мигає світло, дівчинка тікає за лаштунки)
ВЕДУЧА:       Здається, чудеса починаються (повертається), Аня зникла, (звучить фонограма – “спів птахів”), птахи співали, акація зацвіла!!! Але за вікном осінь, а до нас, схоже, прийшла весна?! (Звучить фонограма пісні “Білої акації грона запашні”).
ВЕДУЧА:      Весна, весна нашої молодості, весна наших спогадів!

ВЕДУЧА:      ЕПІЗОД №1. “ЗУСТРІЧ”.
ВЕДУЧА:      (на тлі мелодії) Сад було вмито весь весняними зливами… Знаєте, от у таку ж весняну пору, під теплим дощем, …… роки тому вперше зустрілися двоє – він і вона… (Дівчинка виводить через лаштунки чоловіка й жінки………).
ВЕДУЧА:      Знайомтесь! ______________________! Проходьте, будь ласка, у нашу альтанку спогадів. (Усе сідають в альтанці)
ВЕДУЧА:      Хочете вірте, а хочете ні, але в цієї пари любов почалася з першого погляду. Розповідайте нам, як це було? (Чоловік і жінка _________ розповідають про свою зустріч, про перші дні знайомства, про пригоду____, що і послужило початком їхнього сімейного життя; завдяки рішучості ________ вдалося уникнути аварії й благополучно причалити до берега)
ВЕДУЧА:     Як видумаєте, у чому секрет такого довгого сімейного життя? (чоловік і жінка відповідають на питання)
ВЕДУЧА:      Спасибі вам за цікаву розповідь і за чудовий приклад для наслідування. Бажаємо вам ще багато щасливих радісних років. (Вручається троянда й подарунок)

ВЕДУЧА :    Як думаєш, у чому секрет довголіття любові зрілих людей?

Аня:Знаєш, моя бабуся на це питання відповідає так: «Ми народилися і виросли в ті часи, коли речі, які зламалися, не викидали, а лагодили». Думаю цієї мудрості нам, молодому поколінню, слід повчитися. (Танець закоханих під музику «Клен»)

ВЕДУЧА ЕПІЗОД №2. “ПЕРШЕ ВИЗНАННЯ”.

Звучить фонограма
ВЕДУЧА:   А скільки сліз і обіцянок було під час проводів в армію. Скільки написано листів, де були плани на подальше сімейне життя…. Але от, нарешті, закінчена служба в армії, він приїхав . Як це відбувалося? А дуже просто. Сіли з рідними за стіл, посиділи, поговорили. Він сказав: “Давай одружимося”. Вона відповіла: “Давай!”. И от уже  … років ідуть вони по життю рука в руці – __________________! Зустрічайте! (Герої піднімаються на сцену, сідають на ослін)
ВЕДУЧА:      Катерина Василівна, Микола Антонович! 37 років – це не малий строк для родини. Я знаю, що у вас уже дорослі діти, підростають онуки. А чим ви займаєтеся зараз, що вас захоплює? (Герої розповідають про роботи на городній ділянці, про онуків, заняття з ними. ________________ розповідає про свою діяльність у благодійній громаді по допомозі сліпим і людям із зниженим зором)
(Вручається червона троянда й подарунок).
Входять дівчата з гітарою, сумкою та хлопці одягнути в камуфляжні костюми. Грає марш «Прощание словянки»

Дівчина 1: Встигли. Вони ще не поїхали. Хлопці… Пацани… Солдати… Ну, я хотіла сказати… Вертайтесь скоріше, без вас буде невесело.

Дівчина 2: Коля, я гітару твою збережу, не хвилюся. Приїдеш – заспіваємо… Пам’ятаєш нашу улюблену?

Дівчина 3:  Ден, я тобі тут в доріжку зібрала трошки. Сама приготувала, вперше в житті.

Дівчина 4: Я буду чекать тебе, ти не думай. На танці без тебе ні шагу!

Дівчина 1: Ми будемо чекати вас. Служіть спокійно за нас не хвилюйтесь. Ми будемо чекати.

Дівчина2:А скільки чекати? Рік? Два?

Дівчина1:А скільки б не довелося, стільки і почекаємо. Доля наша така жіноча. Бабусі чекали, мами чекали і ми дочекаємося. Чим ми гірші?

Дівчина 4: Правильно, дівчата! Зате уявляєте, якою буде зустріч… Усе доженемо і надолужимо.(Танець)

ЕПІЗОД №3. “СІМЕЙНЕ ГНІЗДО”
ВЕДУЧА:       (звучить фонограма)
“Білої акації грона запашні, Неповторні, як юність моя…” Неповторні? А може бути повторим!? Ну звичайно ж повторим!! Ми повторюємося в наших дітях, онуках. Ми бачимо в них свої риси, свої звички, іноді навіть свій характер. І це так добре! Ти почуваєш себе знову молодим, ти потрібний їм, своїм рідним кровиночкам, а в цьому, напевно, і є щастя людини! Зараз я познайомлю вас із подружньою парою, що дуже багата таким щастям. Знайомтесь   –   ________________________________
ВЕДУЧА:  ________________________________ розкажіть про вашу родину, (герої розповідають про свою велику, дружну родину). А як ви святкуєте дні народження? (Герої розповідають про те, що в них у родині майже щомісяця святкується день народження за Вашим круглим столом). А чи бувають у вас суперечки, про що ви сперечаєтесь?
ВЕДУЧА:  Я думаю, про ваш будинок можна сказати, що це велике сімейне гніздо, повне щастя, так ?! (Із залу виходить вся родина ________. Вручається червона троянда й подарунок.  Ведуча проводжає героїв у зал.

Пісня О. Винника “Мої батьки”

Ведуча 1. У кожної пори року  свої радощі, свої фарби.Зима – радує нас білим пухнастим снігом і бадьорить морозцем. Весна – першою зеленню, свіжістю. Літо достатком фарб, кольорів. Осінь – своєю щедрістю, багатим урожаєм. Ось так, напевно, і в житті людини. Юність завжди сповнена надій і любові. Зрілі роки – пора розквіту творчих сил, пора звершень, турбот про дітей і онуків.

Час так невблаганно летить, в дитинстві здається, що час ледве – ледве йде, в молодості воно вже біжить, ну а в зрілості просто не встигаєш встежити за ним.

Аня: Так, дійсно, ось ще зовсім недавно мене мама водила за ручку в Дитячий садок. Школа, інститут і ось у тебе вже свої дітки, яких ти сама водиш за ручку.

Ведуча: Наші батьки в нас дуже багато вкладають, оберігають нас, вчать. І коли ми зростаємо, ми повинні стати для них підтримкою і опорою.

Аня: І сьогодні ми хочемо побажати вам всім, любові, турботи і уваги ваших дітей, адже ви наші земні ангели-охоронці.

Конферансом тиха лірична музика

Аня, я ось згадала одну притчу:

За день до свого народження дитина запитав у Бога

– Я не знаю, навіщо я йду в цей світ. Що я маю робити?

Бог відповів:

– Я подарую тобі ангела, який завжди буде поруч з тобою. Він все тобі пояснить.

– Але як я зрозумію його, адже я не знаю його мову?

– Ангел буде вчити тебе своєї мови. Він охоронятиме тебе від усіх бід.

– Як і коли я повинен повернутися до тебе?

– Твій ангел скаже тобі все.

– А як звуть мого ангела?

– Неважливо як його звуть, у нього багато імен. Ти будеш називати його «Мама».

І скільки б нам не було років і де б ми не були, для нас мама завжди залишиться самою близькою і рідною людиною.

Хор учнів у вишиванках, пісня К. Скрябіна «Мам»

Дивися, Анечка, скринька наша закрита.
ДІВЧИНКА:  Чому? Що це значить?
ВЕДУЧА:  Це значить, що на сьогодні всі історії про любов розказані. Але їх ще дуже, дуже багато, рівно стільки, скільки на землі люблячих сердець. Так нехай же ніколи не спорожніють і не збідніють наші серця, наші шкатулочки щастя, і нехай вони відкриваються назустріч один одному, дбайливо зберігаючи дорогі спогади, передаючи їх дітям й онукам з покоління в покоління (передає дівчинці скриньку). А тому будуть вони жити вічно!!!

Ведуча1: Знаєш, а не так і погано бути зрілим.Передусім це люди, які піднялися на найвищі вершини життя, з яких воно бачиться більш реальним, без оман. Їхнє найбільше багатство — досвід, знання, уміння, мудрість. Але найголовніше — це покоління тих, хто пережив війни, голодомори, утиски та переслідування, безпідставні та безглузді втрати рідних. Цього не можна забувати. Герої є серед зрілих людей, герої є і зараз. Герої не зникають. Вони передають наступним поколінням естафету своїх героїчних справ. Нехай проходять роки, але і сьогодні ми ніби чуємо їх голоси, які кличуть нас до боротьби за мир, краще життя. І ми обіцяємо, що продовжимо все розпочате Вами і дітей будемо так виховувати.

  1. Ми – покоління нове, молоде,

Нова доба, чи ера, чи період.

Бо ми – народ, який вперед іде,

Не дивиться ні вправо, ні наліво.

  1. Ми – покоління нове, молоде.

Ми віддані своїй державі.

Епоха перемін і змін гряде,

І зміни ці робити кожен вправі.

Ми – покоління нове, молоде,

  1. Рішуче, вільне від кайданів і оков.

Народ не жде, і час не жде, –

Вставай, не спи, наш час прийшов!

За молодь!

Не коріте моє покоління

Це – рядів ваших міць і коріння.

І за моду його не судіть

З чистим серцем ви підійдіть.

Справа зовсім не втім, як танцюєм.

Справа в тім, як живем і працюєм,

Як в болоті бредем по коліна

Це – також молоде покоління.

Правда ваша – негаразди  від нас далі,

А у вас – ордени і медалі.

І на подвиг за першим велінням

Грудьми стане моє покоління.

Попереду й нагороди, і звання,

Ми, старший товаришу, з вами.

Якщо треба – застигнем в граніті

Покоління моє не коріте.

Флешмоб

І наостанок хочеться сказати, що якщо ця розмова змусила вас задуматись і, можливо, пригадати якусь ситуацію нешанобливого ставлення до старих, то сьогодні у вас є шанс розпочати усе по-новому, з чистого аркуша паперу

Вчитель:На закінчення нашої розмови хочу навести вам слова із повчання князя Володимира Мономаха дітям: “Старих шануйте, як батька, а молодих, як братів”.

Робіть все, щоб вони щоденно відчували повагу і турботу, мали гідний рівень життя, не втрачали суспільної активності.

Нехай в цьому стрімкому світі завжди по особливому світиться родинний теплий вогник – вічне джерело наснаги й любові.

 

 

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

CAPTCHA image
*