Мета: розкрити історію запровадження Міжнародного дня людей похилого віку ; виховувати людяність, милосердя, співчуття і шанобливе ставлення до людей похилого віку; прищеплювати навички правельного ставлення до старших, батьків, виявляти піклування про молодших, слабших.
Обладнання: декорації, проектор. комп’ютер, живі квіти, альтанка
Хід заходу:
Вчитель: Другий місяць осені починається з особливої дати. 1 жовтня у всьому світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку, проголошений Генеральною Асамблею ООН, а в Україні це також і День ветерана.
Україна, як повноправний член ООН, підтримала ініціативу міжнародного співтовариства і з 1991 щорічно відзначає цей день. Цей день – не лише можливість нагадати всім про людський обов’язок бути турботливими і милосердними до найповажнішої частини суспільства. Це і привід до роздумів щодо подальшої долі людства, його культури, взаємозв’язку поколінь.
Звучить пісня «Как молоды мы были»
Молодість і зрілість стали говорити…
Про усе в цілому про життя, про діти,
Молодість сказала: ” Мені краще жити…”
Зрілість посміхнулась й стала говорити:
“Знаєш, мила, хочу тобі побажати
Всі мої роки прожити й величезний досвід заробити”.
Молодість, з насмішкою: «Що в тобі такого?
Дім, сім’я, робота … Ці страшні окови … »
Зрілість посміхнулася, як молодшій доньці:
«Без тенет сімейних, хто ми під цим сонцем?!»
Молодість співала: «Все в мені прекрасно,
Молода я, вільна, і красива, ясно? »
Зрілість їй сказала: «Я –мудріша тебе,
Перегони із тобою – все це не для мене …
” Ти живеш так сумно…нудно і серйозно….”
Молодість доводить власну правоту…
” Ти не розумієш жити – це не просто…”
– Зрілість все говорить думку золоту…
«Ну а де ж те щастя, щастя хоч існує?»
Що це: дім, машина, грошей коли не бракує?»
«Щастя, так воно буває
Якщо жить з коханими небо дозволяє,
Якщо сміх дітячий чується із дому …
Ти ще з щастям, мила, зовсім незнайома … »
Молодість промовчала, раптом запитала: «Якщо правда все це,
Що ж ночами плачеш і про що секрети? »
«Я ночами плачу …», – зрілість говорила:
«Бо раніше все це я не цінувала …»
Ведуча1 : Кажуть, юність живе лиш майбутнім,
Кажуть, зрілість цінує лиш мить.
Тільки старість живе незабутнім,
Тим, чого не вернуть, не спинить.
Ведуть 2: Є закони природи незмінні
Для людей, для птахів, для тварин.
Ви простіть нас байдужих, ми винні.
Будем ми ще старими, як ви.
Ведуча 1: Людина, яка дожила до похилого віку, гідна поваги навіть тільки тому, що їй це по милості Божій вдалося. Далеко не всім дано таке величезне досягнення і благовоління відчути мудрість своїх років. Скидати з рахунків людину, яка досягла певного солідного віку, абсолютно негуманно. Літній вік людини зовсім не означає, що вона вже на багато що не здатна, якраз навпаки: те, що може літня людина, рідко здатна зробити більш молода,
Ведуча 2: Поки ми молоді, старість вбачається нам такою далекою і навіть неможливою. Нам здається, що ми завжди будемо молоді, але… Роки минають швидко і в якусь мить людина починає розуміти, що вона поповнює ряди бабусь та дідусів. З роками багато хто з них відчув усю серйозність, чи, навпаки марність життя. До них прийшли хвороби, бідність, залежність, самотність, втрати… Їх забули, до них втратили цікавість, відсторонилися, їх потіснили, викреслили. Але ж душа не старіє і здається їм, що так недавно ще ходили вони до школи, закохувалися, учились, мріяли, будували плани на майбутнє… і думали, як багато в них попереду…
Ведуча 3: Ми мало замислюємося над тим, що ж це за період – старість? В зрілості час протікає повільно – з довгими ночами, наповненими безсонням, ломотою суглобів, лякаючи перебоями в серці. І люди сприймають його по-іншому і живуть більше в минулому, аніж у теперішньому. У них дивна пам’ять – пам’ятають до найдрібніших деталей події піввікової давності і забувають те, що трапилось нещодавно: куди поділись окуляри, чи ковтнули пігулку, що їли на обід.
Ведуча 4: «Старий, що малий»,- говорить прислів’я. І справді, є в них щось подібне. Старість – це, перш за все, безпорадність. Тільки у дитини вона з кожним роком, місяцем, днем зменшується, а у старих, навпаки, збільшується. І ще: старі люди образливі, як діти. Але дитячі образи нас тішать, а стареньких – дратують.
Ведуча 1: Старість, по суті своїй, трагічна. Хоча б тому, що у цьому віці вперше по-справжньому розумієш закон природи: людина смертна. Звичайно, про це ти знаєш з дитинства. Але з часом, постоявши біля труни однолітка, викреслюючи один за одним номери телефонів, по яких вже ніколи не доведеться дзвонити, відчуваючи десь біля самого серця залізний спазм, усвідомлюєш дану інформацію вже не як абстрактну істину, а як реальність.
Ведуча 2: Старість окреслює навколо людини кола самотності. І чим далі, тим вужчим стає це коло. За межею залишається робота, до якої звик, яку любив. Потім – весь божий світ, і ось уже став доступним тільки найближчий квартал або сквер, ось уже не вийдеш за ворота…
Ведуча 3: Людей похилого віку в Україні близько 2-х мільйонів. Така вже доля зрілих людей – залишитися у чотирьох стінах зі своїми проблемами, хворобами, переживаннями. Знали б ви, як вони чекають, щоб хто-небудь завітав до них.
Презентація про старість з музикою «Постарели мои старики»
Виходять ведуча з дівчинкою, у дівчинки в руках червона троянда
ВЕДУЧА: Дивися, Анечка, яка гарна альтанка.
ДІВЧИНКА: Так, дуже гарна.
ВЕДУЧА: Знаєш, раніше такі альтанки стояли по всьому нашому районі. У парках, садах, у дворах і просто на вулицях. У них зустрічалися друзі, закохані призначали побачення, співалися пісні й звучали вірші. Аню, а ось мені бабуся розповідала як раніше було весело. Всі співали і танцювали.
Аня: Ну так, були цілі народні гуляння. Усім селом відзначали свята, дружно працювали і так само дружно відпочивали.
ВЕДУЧА: А в місті були свята двору, коли всі від малого до великого виходили на майданчики і не зрозуміло було хто глядач, хто учасник. Всі зливалися в цьому загальному святі. Напевно, зараз нам цього трохи не вистачає. Великі багатоповерхові будинки, іноді ми сусідів своїх в обличчя не знаємо. Хороший був час, весело, якось все просто було.
Аня: А в нашому парку була літня естрада, танцмайданчик під відкритим небом. Туди приходили молоді дівчата і хлопці, знайомилися, закохувалися і, звичайно. танцювали вальс.
ВЕДУЧА: Ой як би я хотіла зараз хоч на хвилинку потрапити туди …
Аня: Думаю це не проблема.
Літературно-музична композиція народного гуляння і танцю
Так, раніше по-іншому й кохали. Один раз і назавжди. І тоді коли закохаєшся , то восени раптом наступає весна, а взимку розпускаються троянди (бере троянду в дівчинки) – символ вірності й любові!
ДІВЧИНКА: А коли ж таке трапляється?
ВЕДУЧА: Таке трапляється, коли людина любить. Адже любов і життя нероздільні. Від народження й до глибокої старості ми любимо. Спочатку – батьків, близьких, потім своїх наречених й, нарешті, своє майбутнє – дітей й онуків. І зберігається ця любов у наших маленьких шкатулочках щастя, у наших серцях.
ДІВЧИНКА: Ой, що це?
ВЕДУЧА: Якась стара шкатулочка. Як ти думаєш, що могло б у ній зберігатися?
ДІВЧИНКА: Ну, я не знаю, напевно, що-небудь таке, що пов’язане зі спогадами.
ВЕДУЧА: Давай спробуємо її відкрити, може, вона повідає що-небудь цікаве?
ДІВЧИНКА: Давайте! (Відкриває скриньку, лунає чарівна мелодія, мигає світло, дівчинка тікає за лаштунки)
ВЕДУЧА: Здається, чудеса починаються (повертається), Аня зникла, (звучить фонограма – “спів птахів”), птахи співали, акація зацвіла!!! Але за вікном осінь, а до нас, схоже, прийшла весна?! (Звучить фонограма пісні “Білої акації грона запашні”).
ВЕДУЧА: Весна, весна нашої молодості, весна наших спогадів!
ВЕДУЧА: ЕПІЗОД №1. “ЗУСТРІЧ”.
ВЕДУЧА: (на тлі мелодії) Сад було вмито весь весняними зливами… Знаєте, от у таку ж весняну пору, під теплим дощем, …… роки тому вперше зустрілися двоє – він і вона… (Дівчинка виводить через лаштунки чоловіка й жінки………).
ВЕДУЧА: Знайомтесь! ______________________! Проходьте, будь ласка, у нашу альтанку спогадів. (Усе сідають в альтанці)
ВЕДУЧА: Хочете вірте, а хочете ні, але в цієї пари любов почалася з першого погляду. Розповідайте нам, як це було? (Чоловік і жінка _________ розповідають про свою зустріч, про перші дні знайомства, про пригоду____, що і послужило початком їхнього сімейного життя; завдяки рішучості ________ вдалося уникнути аварії й благополучно причалити до берега)
ВЕДУЧА: Як видумаєте, у чому секрет такого довгого сімейного життя? (чоловік і жінка відповідають на питання)
ВЕДУЧА: Спасибі вам за цікаву розповідь і за чудовий приклад для наслідування. Бажаємо вам ще багато щасливих радісних років. (Вручається троянда й подарунок)
ВЕДУЧА : Як думаєш, у чому секрет довголіття любові зрілих людей?
Аня:Знаєш, моя бабуся на це питання відповідає так: «Ми народилися і виросли в ті часи, коли речі, які зламалися, не викидали, а лагодили». Думаю цієї мудрості нам, молодому поколінню, слід повчитися. (Танець закоханих під музику «Клен»)
ВЕДУЧА ЕПІЗОД №2. “ПЕРШЕ ВИЗНАННЯ”.
Звучить фонограма
ВЕДУЧА: А скільки сліз і обіцянок було під час проводів в армію. Скільки написано листів, де були плани на подальше сімейне життя…. Але от, нарешті, закінчена служба в армії, він приїхав . Як це відбувалося? А дуже просто. Сіли з рідними за стіл, посиділи, поговорили. Він сказав: “Давай одружимося”. Вона відповіла: “Давай!”. И от уже … років ідуть вони по життю рука в руці – __________________! Зустрічайте! (Герої піднімаються на сцену, сідають на ослін)
ВЕДУЧА: Катерина Василівна, Микола Антонович! 37 років – це не малий строк для родини. Я знаю, що у вас уже дорослі діти, підростають онуки. А чим ви займаєтеся зараз, що вас захоплює? (Герої розповідають про роботи на городній ділянці, про онуків, заняття з ними. ________________ розповідає про свою діяльність у благодійній громаді по допомозі сліпим і людям із зниженим зором)
(Вручається червона троянда й подарунок).
Входять дівчата з гітарою, сумкою та хлопці одягнути в камуфляжні костюми. Грає марш «Прощание словянки»
Дівчина 1: Встигли. Вони ще не поїхали. Хлопці… Пацани… Солдати… Ну, я хотіла сказати… Вертайтесь скоріше, без вас буде невесело.
Дівчина 2: Коля, я гітару твою збережу, не хвилюся. Приїдеш – заспіваємо… Пам’ятаєш нашу улюблену?
Дівчина 3: Ден, я тобі тут в доріжку зібрала трошки. Сама приготувала, вперше в житті.
Дівчина 4: Я буду чекать тебе, ти не думай. На танці без тебе ні шагу!
Дівчина 1: Ми будемо чекати вас. Служіть спокійно за нас не хвилюйтесь. Ми будемо чекати.
Дівчина2:А скільки чекати? Рік? Два?
Дівчина1:А скільки б не довелося, стільки і почекаємо. Доля наша така жіноча. Бабусі чекали, мами чекали і ми дочекаємося. Чим ми гірші?
Дівчина 4: Правильно, дівчата! Зате уявляєте, якою буде зустріч… Усе доженемо і надолужимо.(Танець)
ЕПІЗОД №3. “СІМЕЙНЕ ГНІЗДО”
ВЕДУЧА: (звучить фонограма)
“Білої акації грона запашні, Неповторні, як юність моя…” Неповторні? А може бути повторим!? Ну звичайно ж повторим!! Ми повторюємося в наших дітях, онуках. Ми бачимо в них свої риси, свої звички, іноді навіть свій характер. І це так добре! Ти почуваєш себе знову молодим, ти потрібний їм, своїм рідним кровиночкам, а в цьому, напевно, і є щастя людини! Зараз я познайомлю вас із подружньою парою, що дуже багата таким щастям. Знайомтесь – ________________________________
ВЕДУЧА: ________________________________ розкажіть про вашу родину, (герої розповідають про свою велику, дружну родину). А як ви святкуєте дні народження? (Герої розповідають про те, що в них у родині майже щомісяця святкується день народження за Вашим круглим столом). А чи бувають у вас суперечки, про що ви сперечаєтесь?
ВЕДУЧА: Я думаю, про ваш будинок можна сказати, що це велике сімейне гніздо, повне щастя, так ?! (Із залу виходить вся родина ________. Вручається червона троянда й подарунок. Ведуча проводжає героїв у зал.
Пісня О. Винника “Мої батьки”
Ведуча 1. У кожної пори року свої радощі, свої фарби.Зима – радує нас білим пухнастим снігом і бадьорить морозцем. Весна – першою зеленню, свіжістю. Літо достатком фарб, кольорів. Осінь – своєю щедрістю, багатим урожаєм. Ось так, напевно, і в житті людини. Юність завжди сповнена надій і любові. Зрілі роки – пора розквіту творчих сил, пора звершень, турбот про дітей і онуків.
Час так невблаганно летить, в дитинстві здається, що час ледве – ледве йде, в молодості воно вже біжить, ну а в зрілості просто не встигаєш встежити за ним.
Аня: Так, дійсно, ось ще зовсім недавно мене мама водила за ручку в Дитячий садок. Школа, інститут і ось у тебе вже свої дітки, яких ти сама водиш за ручку.
Ведуча: Наші батьки в нас дуже багато вкладають, оберігають нас, вчать. І коли ми зростаємо, ми повинні стати для них підтримкою і опорою.
Аня: І сьогодні ми хочемо побажати вам всім, любові, турботи і уваги ваших дітей, адже ви наші земні ангели-охоронці.
Конферансом тиха лірична музика
Аня, я ось згадала одну притчу:
За день до свого народження дитина запитав у Бога
– Я не знаю, навіщо я йду в цей світ. Що я маю робити?
Бог відповів:
– Я подарую тобі ангела, який завжди буде поруч з тобою. Він все тобі пояснить.
– Але як я зрозумію його, адже я не знаю його мову?
– Ангел буде вчити тебе своєї мови. Він охоронятиме тебе від усіх бід.
– Як і коли я повинен повернутися до тебе?
– Твій ангел скаже тобі все.
– А як звуть мого ангела?
– Неважливо як його звуть, у нього багато імен. Ти будеш називати його «Мама».
І скільки б нам не було років і де б ми не були, для нас мама завжди залишиться самою близькою і рідною людиною.
Хор учнів у вишиванках, пісня К. Скрябіна «Мам»
Дивися, Анечка, скринька наша закрита.
ДІВЧИНКА: Чому? Що це значить?
ВЕДУЧА: Це значить, що на сьогодні всі історії про любов розказані. Але їх ще дуже, дуже багато, рівно стільки, скільки на землі люблячих сердець. Так нехай же ніколи не спорожніють і не збідніють наші серця, наші шкатулочки щастя, і нехай вони відкриваються назустріч один одному, дбайливо зберігаючи дорогі спогади, передаючи їх дітям й онукам з покоління в покоління (передає дівчинці скриньку). А тому будуть вони жити вічно!!!
Ведуча1: Знаєш, а не так і погано бути зрілим.Передусім це люди, які піднялися на найвищі вершини життя, з яких воно бачиться більш реальним, без оман. Їхнє найбільше багатство — досвід, знання, уміння, мудрість. Але найголовніше — це покоління тих, хто пережив війни, голодомори, утиски та переслідування, безпідставні та безглузді втрати рідних. Цього не можна забувати. Герої є серед зрілих людей, герої є і зараз. Герої не зникають. Вони передають наступним поколінням естафету своїх героїчних справ. Нехай проходять роки, але і сьогодні ми ніби чуємо їх голоси, які кличуть нас до боротьби за мир, краще життя. І ми обіцяємо, що продовжимо все розпочате Вами і дітей будемо так виховувати.
- Ми – покоління нове, молоде,
Нова доба, чи ера, чи період.
Бо ми – народ, який вперед іде,
Не дивиться ні вправо, ні наліво.
- Ми – покоління нове, молоде.
Ми віддані своїй державі.
Епоха перемін і змін гряде,
І зміни ці робити кожен вправі.
Ми – покоління нове, молоде,
- Рішуче, вільне від кайданів і оков.
Народ не жде, і час не жде, –
Вставай, не спи, наш час прийшов!
За молодь!
Не коріте моє покоління
Це – рядів ваших міць і коріння.
І за моду його не судіть
З чистим серцем ви підійдіть.
Справа зовсім не втім, як танцюєм.
Справа в тім, як живем і працюєм,
Як в болоті бредем по коліна
Це – також молоде покоління.
Правда ваша – негаразди від нас далі,
А у вас – ордени і медалі.
І на подвиг за першим велінням
Грудьми стане моє покоління.
Попереду й нагороди, і звання,
Ми, старший товаришу, з вами.
Якщо треба – застигнем в граніті
Покоління моє не коріте.
Флешмоб
І наостанок хочеться сказати, що якщо ця розмова змусила вас задуматись і, можливо, пригадати якусь ситуацію нешанобливого ставлення до старих, то сьогодні у вас є шанс розпочати усе по-новому, з чистого аркуша паперу
Вчитель:На закінчення нашої розмови хочу навести вам слова із повчання князя Володимира Мономаха дітям: “Старих шануйте, як батька, а молодих, як братів”.
Робіть все, щоб вони щоденно відчували повагу і турботу, мали гідний рівень життя, не втрачали суспільної активності.
Нехай в цьому стрімкому світі завжди по особливому світиться родинний теплий вогник – вічне джерело наснаги й любові.